Чудеса в Гарбузянах, Нестайко Всеволод Зіновійович, полная версия книги, без сокращений, читать онлайн

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Чудеса в Гарбузянах

— Ех, кінчається літо,— зітхнув Сашко Циган. — Мда... — й собі зітхнув Марусик.— Ще трохи — і до школи... — А мені вже й хочеться,— усміхнувся Журавель. — Та! — махнув рукою Сашко Циган.— Хоч би не обманював. — А я не обманюю. Чесно,— знов усміхнувся Журавель. — Ну й дурень! — одрізав Сашко Циган. — Теж мені радість! — пхикнув Марусик.— Знову уроки, домашні завдання, "трудові навички", "сідай, двійка"... Тьху! — Найкраще у навчальному процесі — це канікули,— прорік Сашко Циган. | Журавель хотів щось заперечити, але Циган перебив його: — Не дратуй мене! Що ти не скажеш — буде неправда. Любиш ти удавати з себе зразково-показового... Аж гидко слухати! Журавель ніяково усміхнувся і знизав плечима. Він був на півроку старший за своїх друзів, але вчилися вони в одному класі, жили поряд, і, як ви вже, мабуть, помітили, ватажком серед них вважався Сашко Циган. Марусик йому підспівував. А Журавель пас задніх. Тому що був добрий, поступливий, м'який вдачею, страшенно не любив сварок і суперечок. Про таких кажуть: "Хоч у вухо вбгай, хоч до рани прикладай". І він не ображався, коли хлопці кепкували з нього. Звісно, при бажанні Журавель міг легко постояти за себе, хоча б надававши їм потиличників (він спокійно впорався б з обома). Але він лише простодушно усміхався на їхні глузи — вони наче одскакували від нього, як горох від стіни. Така вже була в нього вдача.

Книга закрыта по требованию правообладателя.