Вічник, Дочинець Мирослав Іванович, полная версия книги, читать онлайн

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Вічник

Мамка колисала мене у вербовій кошарці, прив’язаній до яблуні. Подерла на пеленки останню свою сорочку. А коли я зоп’явся на ноги, то з ярі до снігу ходив у куцих ногавичках, без сорочки і обувки. Так я і спав коло мамки на солможаку, набитому перетертою соломою. Увечері мамка клала мене на ладу і обмивала руки, лице, ноги. Тоді хрестила й приповідала: «Господи, дякуємо Тобі за ще один день, котрим Ти нас обдарував. За те, що укріпляв нас і оберігав від усього лихого. Прости нам вільні і невільні гріхи, якими за день зажурили Тебе зі слабости й нерозумности своєї. Лишаємося за Тобою, як за стіною, і кладемо в Твої руки свої душі. Хрест під себе стелимо, хрестом вкриваємося, хрестом кланяємося і все зле від себе відганяємо. Прости нас, Господи, й благослови». І цілувала мене в очи. В одне і друге. Коли мені часом кажуть, що мої очи на саме денце чужої душі заглядають, я сміюся: це від моєї мамки. Вона любила цілувати мене в очи. Моя мамка навчила мене подяки. Розпочинати й звершувати днину подякою. Приймати радощі й прикрощі з подякою. Все, що стається з нами, – благодать. Се милість Згори. Навіть випробування. Нам ніколи не посилається більше, ніж ми можемо знести. Що більший іспит, то більше від тебе хочуть. Знаходь у собі сили перейти поле смирення. І прийдеш до тихої води.

Книга закрыта по требованию правообладателя.