Жовтий князь, Барка Василь, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Жовтий князь

– Недобрий! – згоджується Дарія Олександрівна. – В ящурину кожушанку або ж нещастя одягнуть. – Одягнуть. Недобрий сон! – звіку такого не бачила. Де ж хлопці? – На майдані. Вести хотіла в церкву, так опинаються, бо в школі їх соромлять, сміхом мучать. – От ворожа твар! – Наторочено дітям, що нові книжки церкву переросли. А ті книжки мертві! – Отак з моїми племінниками. Їм очі прив’язано до нових книжок, хоч бачу: нудно. Стару книжку попадуть, то цілу ніч коло прикрученого світла сичиками сидять. – Біда; і вчити треба, бо знидіють. – Треба! – згоджується тітка. – Аби ж учено, як годиться. Напам’ять нічого не знають. Колись було… от, я сама: недовго вчилась, а скільки пісень і казок знала! – вночі збудять, і прокажу. 2 Хлібороби, сполохом зібрані в сільраду недільного дня, слухають промовця, як ніколи в селі Кленоточі. Мирон Данилович притерп до стіни, коло крайнього вікна, і поглядає на промовця. «Страшний, ох, страшний! – твердить він собі в думці. – Такий переступить». Стій і мучся мовчки, а дома рідні ждуть; і ранок біліє за тинками, в саду, як люстро – ранок; павутинки обсипані росою і світяться від чистого неба. Ти ж мучся безпровинно, бо понурик надумав з кістками взяти всіх.

Книга закрыта по требованию правообладателя.