Останній берег, Ле Гуин Урсула Кребер, полная версия книги, без сокращений, читать онлайн

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Останній берег

— Безстрашний, — звернувся чаклун до птаха мовою Створення. Сокіл стріпнув крильми і ще міцніше стис кігті, дивлячись на Геда. Той селянин, що вітався з чаклуном, зупинився, щоби перепочити, і тепер пильно стежив за ними. Якось минулої осені він уже бачив, як Архімаг точнісінько так само тримав на зап'ясті дикого птаха, а за мить у небі вже кружляло двійко яструбів. Одначе цього разу сталось інакше: птах стрімко злетів у небесну височінь, а чоловік пішов собі далі, грузнучи у вологій ріллі. Власне, Гед простував саме тією єдиною стежкою, що вела до Примарного саду, — вона завжди була прямою, незалежно від того, якими манівцями рухалися навколо неї час і сам світ. Тож невдовзі постать чаклуна зникла за щільною стіною чарівних дерев. Окремі з цих зелених велетнів просто-таки приголомшували своїми розмірами. Дивлячись на них, людина й справді могла упевнитися в тому, що Сад залишається незмінним, відколи існує світ. Стовбури дерев нагадували предковічні монументи, старовинні вежі, сірі від часу, а їхнє коріння у найглибших надрах землі переплелося з корінням гір. І все ж велетенські дерева не були безсмертними: найстарші з-поміж них уже майже позбулися листя, а їхнє гілля де-не-де починало всихати. Серед цих гігантів міцніла памолодь — високі кремезні дерева з буйними кронами і безліччю стручків з насінням.

Книга закрыта по требованию правообладателя.